Людмила Старицька-Черняхівська

Людмила Старицька–Черняхівська (1868 – 1941) – українська письменниця та громадська діячка жіночого руху. З самого дитинства дівчина віршувала та складала казки. Згодом почала навчатися в приватній гімназії Віри Миколаївни Ващенко-Захарченко. Гімназистки видавали свій рукописний журнал, для якого Людмила написала повість «За Україну» та кілька сатиричних віршів.

У 1888 – 1893 роках Людмила брала участь у діяльності гуртка «Плеяда». У роки Першої світової Людмила була сестрою милосердя та брала активну участь у роботі Київського комітету. У 1917 році вона була обрана до Української Центральної Ради. Того ж року вона взяла участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр». У 1919 році Людмила стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському, а впродовж наступних років вона працювала у Всеукраїнській академії наук.

14 січня 1930 року Людмилу було заарештовано: її було засуджено до 5 років позбавлення волі, та 4 червня того ж року строк жінки було замінено на умовний. Після звільнення вона була вислана до тодішнього міста Сталіно, де займалася перекладацькою діяльністю. У 1941 році Людмилу звинуватили в антирадянській діяльності та вивезли конвоєм до Казахської РСР. Жінка померла в дорозі.