У затінку чорного сонця

Якби ще тиждень тому хтось сказав, що моя кохана дружина, люба донечка і дорога теща є нащадками роду старовинних відьом — я лише пальцем біля скроні покрутив би. Якби ще вчора якась добра душа попередила мене, що той невідомий космічний об’єкт, про наближення якого волає весь світ, стане скалкою в моїй дупі — я реготав би до гикавки. Але вся правда в тому, що той об’єкт — Вселенська Спора Життя, яка здатна або дати цивілізації потужний поштовх для подальшої еволюції, або знищити її, а я — єдиний з-поміж людей, хто з волі випадку тепер може врятувати нашу планету.

А якщо додати, що в магії я — анітелень, досвіду боротьби з богами та чаклунами — нуль, дипломат з мене теж такий собі, а мистецтвом плетіння інтриг я взагалі не володію — справи мають вигляд не просто кепський. Вони — заздалегідь провальні. Отже, битву за Землю мені не виграти. Хіба що станеться якесь диво…