Лісова пісня. Вибрані драматичні твори
Немає на полицях
Немає на полицях
Опис
Леся Українка (1871–1913) — зірка першої величини на світовому літературному небосхилі. Її мистецькі ідеї, образи, сюжети глибоко закорінені в європейський культурний простір і тисячами ниток поєднують український дух з пошуками відповідей на засадничі питання буття індивіда й людства. Геніальна письменниця, використовуючи античні, біблійні, середньовічні мотиви, пов’язані з історією різних народів, писала про те, що бентежить розум і серце небайдужої людини: кохання і зраду, віру і глухоту, свободу і рабство, вічність і дочасність.
Тексти Лесі Українки багаті на метафорику, алегорію та ремінісценції зі світовою класикою, але, попри всі екзотичні шати, завжди в центрі уваги мають українську історію, неначе заломлену в краплях чужого досвіду. Спадщина авторки надала вітчизняній культурі вишуканого інтелектуального блиску та великою мірою сформувала нашу національну стійкість, стала частиною канону української літератури. Неповторний художній світ Лесі Українки вирізняють напруга, оригінальні сюжетні лінії, сильні літературні характери та складний і захопливий розв’язок конфліктів.
У цьому виданні надруковано найвідоміші драматичні поеми Лесі Українки: «Одержиму» (1901), «На руїнах» (1904), «В катакомбах» (1905), «Кассандру» (1907), «Бояриню» (1910), «Оргію» (1913), а також драмуфеєрію «Лісова пісня» (1911). Названі тексти порушують вічні питання сенсу життя, зокрема проблему особистого та національного визволення, віри як передумови поступу, любові — основи людського єства, багатоликості зла. І відповіді читачі мають винаходити самі, адже культурні коди в Лесі Українки майстерно сховані за архітектонікою творів. Це сучасна література, бо описує те, що нам болить сьогодні й гоїть наші рани, спонукає до роздумів і вселяє надію.
Категорії
Про автора
Леся Українка — видатна українська письменниця, перекладачка та культурна діячка. Писала в жанрах поезії, лірики, епосу, драми, прози, публіцистики, розвинула жанр драматичної поеми в українській літературі. Працювала в галузі фольклористики (наспівала 220 народних мелодій) і активно долучалася до процесів українського жіночого руху та національного відродження.
Вона народилася 1871 року в сім’ї поміщика Петра Косача, який високо цінував літературу й живопис, та письменниці Ольги-Драгоманової Косач, яка творила під псевдонімом Олена Пчілка. Дитинство Лариси Косач пройшло на Волині: у Новограді-Волинському, Ковелі та Луцьку. Одним із найбільшим авторитетів малої Лесі був дядько Михайло Драгоманов – учений, громадський діяч. Він мав великий вплив на формування світогляду Лесі Українки, цінною вважається їхня епістолярна спадщина.
Лариса Косач багато часу приділяла власній освіті. Їй доводилося чимало вчитися самостійно, у цьому їй допомагала мама. Леся Українка знала багато мов: слов’янських та європейських. Окрім них, володіла латинською та давньогрецькою. У 19 років Леся Українка написала підручник для своїх сестер «Стародавня історія східних народів». Велику увагу письменниця та її родина приділяли перекладам творів класиків українською, усвідомлюючи важливість включення в світове культурне поле. Зокрема, Леся Українка перекладала Адама Міцкевича, Генріха Гейне, Гомера, Віктора Ґюго.
Творчість Лесі Українки є багатогранною: поезія, проза (оповідання, казки, повісті), драматургія, переклади, епістолярна спадщина, зібрані нею фольклорні надбання. Письменниця збагатила вітчизняну літературу новими темами та мотивами. Внесок Лесі Українки – ще й у тому, що вона виводила українську літературу на світовий рівень. Літературні критики відзначають: творчість Лесі Українки є напрочуд європейською, універсальною, такою, що піддається новим прочитанням й переосмисленню у різні історичні періоди. За творами письменниці зняті фільми, поставлені спектаклі, балети, поетичні вистави. Перевидання й нове візуальне оформлення творів Лесі Українки здійснюються сьогодні, до її спадщини звертаються сучасники.
