Інший формат

Оксана Забужко – українська письменниця, поетеса, есеїстка, літературознавиця та філософиня. Одна з найвпливовіших інтелектуалок сучасної України, чиї твори перекладені багатьма мовами й стали знаковими для української літератури після здобуття незалежності. Її творчість поєднує глибокий психологізм, феміністичний погляд на суспільство та переосмислення історичних процесів.  

Літературну діяльність Забужко розпочала з поезії – ще в дитинстві писала вірші, які батько дбайливо збирав. Однак її перша збірка так і не вийшла друком через політичні обставини. Вона здобула філологічну освіту, а згодом захистила дисертацію з естетики. Працювала викладачкою, а після здобуття Україною незалежності активно долучилася до літературного процесу. Проривом став роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996), який викликав суспільний резонанс і відкрив нову сторінку в українській прозі.  

У творчому доробку Забужко понад два десятки книжок – поезія («Травневий іній»), проза («Сестро, сестро», «Музей покинутих секретів»), літературознавчі та філософські праці («Notre Dame d'Ukraine», «Філософія української ідеї», «Шевченків міф України»), есеї («З мапи книг і людей», «І знову я влізаю в танк»). Після 2022 року активно працює над темою російсько-української війни – її книга «Найдовша подорож» отримала міжнародне визнання.

Юрій Іздрик – український поет, прозаїк і літературний критик, засновник та редактор культового журналу «Четвер», один із творців Станіславського феномену – групи постмодерністських пострадянських письменників. Свого часу широке визнання отримала його проза, коли вийшов у світ роман «Воццек», а збірка есеїв «Таке» отримала нагороду «Книга року ВВС 2009». Крім того, Іздрик є візуальним художником і автором музики, а також автором сценаріїв до театральних вистав.

Юрій Іздрик був і є багато ким: майстерним провокатором і деконструктором сучасної літератури та мистецтва в Україні; автором прозових фантасмагорій, які примудряються малювати страхітливо переконливі картини людських страждань і спустошення; неперевершеним стилістом у багатьох жанрах — новелістиці та оповіданні, поезії, есеїстиці, музиці, графіці, — в яких він є настільки ж експериментатором, наскільки й аматором.

Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Пісні для мертвого півня» (2004), романів «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003), збірок есеїстики «Дезорієнтація на місцевості» (1999), «Моя Європа» (спільно з А. Стасюком, 2000), «Диявол ховається в сирі» (2006), «замість-роману» «Таємниця» (2007), «Лексикон інтимних міст» (2011) та ін. Перекладає з німецької, російської, польської та англійської мов. Тексти Андруховича перекладено багатьма мовами. Лауреат премії «Благовіст» (1993), премії Рея Лапіки (1996), премії ім. Гердера (2000), спеціальної Премії миру ім. Е. М. Ремарка (2005), Лейпцизької книжкової премії (2006), літературної премії Центральної Європи Angelus (2006), премії ім. Г. Арендт (2014) та Премії Вілениці (2017).