Лепрозорій

Скільки разів ми блукали в пошуках безтурботного літа, довершених днів, живучи які не тягнеш принишкле на плечах Зло. Ця проща вʼїдається черленою памʼяттю терпкого горобинового соку в пальці, щоб ніколи не бути відмитою, вичищеною до лоску бездоганного світу, в якому... знаходиш вихід, і знову губишся. Стаєшся водою і сочишся в ґрунт — виростає по тобі темний ліс. Стигнеш каменем — закляклий від відчаю звір — і віднині й навіки ти могильна плита — імена і числа. Бацила, що її несила спалити разом із одягом, домом, тілом і кровʼю... проказані вдень, вночі і зранку маршрути втечі супроти незмоги ходити. Забута реальність і залишена у ній суть супроти всеосяжного примарного раю. Читай цю книгу — фіксуйся у ній. І на відтинку власної втечі, спроби рятунку — СТІЙ. Віднині й довіку можна не вірити більше... в поезію.