Земля кричить. Шинкують кров’ю війни...

За свій короткий життєвий шлях український поет-шістдесятник Василь Андрійович Симоненко (1935–1963) написав небагато, але його творчі здобутки є довершеними, його поезія — глибинною, багатогранною, яка потребує переосмислення та нового поетичного обґрунтування й вивчення. Сьогодні деякі твори поета особливо вражають своєю актуальністю, і саме вони стали камертоном цієї збірки вибраних поезій. Голос Василя Симоненка звучить у наші дні так само сильно, переконливо, яскраво, як і за життя: «Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Гримотить над світом люта битва. За твоє життя, твої права...».