Покутська трійця. Добірка малої прози

Лесь Мартович (справжнє ім’я: Олекса Семенович Мартинович) — український письменник, правник і громадський діяч. У дитинстві Лесь навчався в сільській школі, а після її закінчення в 1882 році вступив до Коломийської гімназії, де й познайомився з Василем Стефаником та Марком Черемшиною. У 1889 році він опублікував свій перший твір — оповідання «Не-читальник». Через рік його було звільнено з Коломийської гімназії, тож він був вимушений закінчувати гімназію імені Франці Йозефа, після закінчення якої він записався на юридичний факультет Чернівецького університету.

У 1895 році він успішно склав екзамен й здобув право працювати помічником адвоката. Лесь також активно займався громадськими справами: вивчав і збирав фольклор, брав участь у діяльності нелегальних гуртків тощо. Був редактором газет «Хлібороб» та «Громадський голос». У 1898 році перебрався до Львова й перевівся на навчання до Львівського університету — тоді й розпочався активний етап його творчості. Диплом про навчання він здобув тільки в 1909 році й тоді ж відкрив власну адвокатську контору, яку через рік був вимушений закрити. Лесь був автором близько тридцяти оповідань — свою письменницьку кар’єру він почав ще в гімназії. Він входив до творчого об’єднання «Покутська трійця». Серед його творчого доробку такі оповідання, як «Лумера», «Іван Рило», «Мужицька смерть», «За топливо», «За межу» та чимало інших. Помер Лесь у 1916 році у віці 44 років.

Василь Стефаник (1871 – 1936) – український письменник та громадський діяч. Василь народився в селі Русів Івано-Франківської області. Навчався у Русівській початковій школі, Снятинській міській школі, а потім у гімназіях в Дрогобичі та Коломиї, з якої він був виключений через участь у «Покутській трійці». Саме в ті роки Стефаник почав пробувати свої сили в літературі. Після завершення Дрогобицької гімназії він вступив на медичний факультет Ягеллонського університету в Кракові, але замість навчання він з головою поринув у літературне та громадське життя цього міста.

Після публікації своєї першої статті в 1890 році він почав активно займатися публіцистикою. Перші його літературні спроби якраз-таки припали на роки навчання в гімназії: у 1897 році в газеті «Праця» було надруковано 7 його новел. У 1899 році у Чернівцях було видано першу збірка прози Стефаника «Синя книжечка», а через рік з’явилася його наступна збірка під назвою «Камінний Хрест». Ще через рік – книжка «Дорога». Після цього Василь на тривалий час «замовк», але події Першої світової підштовхнули його до нового етапу в творчості: він написав 23 новели та кілька автобіографічних спогадів. Василь Стефаник вважається зачинателем експресіонізму в українській літературі.