Чобіток Зельмана

Це глибока, іронічна й водночас ніжна сага чоловіка, який, блукаючи лабіринтами пам’яті, намагається зібрати своїх рідних — живих і мертвих, усі прожиті десятиліття, образи й голоси — в єдиний внутрішній театр.

Герої роману — водночас і реальні люди, і картонні чоловічки, яких оповідач вирізає з минулого, розфарбовує дешевими фарбами, розміщує в рамці й пускає в хід: Соломон, Христина Тимофіївна, Докія, Безрукий, Анна…

Це роман про те, як війна переплітається з дитинством, а забуті родинні історії раптом вимагають бути почутими. Про те, як легко не встигнути запитати. І як важко — жити, коли відповідей більше не буде.
«Я заздрю тим, у кого є крапки. Час, сила, можливість розставити їх у біографіях своїх старших. Не щедрою рукою, а такою, щоб притримала трохи для себе. Чесно, заздрю».

У цьому зізнанні — серцевина книги.