Сплячого будди сни

У пошуках безкрайності, що причаїлася в кожному з нас як відголосок безмежного Бога, як іскра неозорого Всесвіту, людина може намагатися відчайдушно розширити свої обмеженості. Хтось пірнає вглиб себе й дістає справжні коштовності, оприявнюючи свою неосяжність, прокидаючись від прадавнього сну, в якому бачить себе крихітним і скінченним. А хтось, жадаючи розширення, збільшує себе за допомогою матеріальностей і контролю над іншими. Це дві крайності еволюції. На одній із них, пробуджуючись, людина розкриває свою одвічну буддовість, на іншій, засинаючи ще глибше, перетворюється на монстра, диктатора, звіра.

Роман-притча Любові Єремічевої «Сплячого будди сни» написаний в Україні під час Великої війни. Але значною мірою ідеї для твору невидимим, але відчутним потоком також надходили в індійському ашрамі, куди авторка подалася під час довгих зимових блекаутів у Києві і провела там якийсь час. На даху цього ашраму авторка створила серію малюнків, частина яких є в цій книжці, й занотовувала думки для цього роману.

Книжка є окремим твором, але, разом з тим, її можна читати в поєднанні з попередніми роботами авторки — книгами «Химерна книжка про хмари» та «Ліла. Неісторія від ворона-монаха».