Палаюче око літа (Жнива мрій)

Проминувши буремний шал весни і виборсавшись із сірих обіймів міжсезоння, ми знову повертаємося до героїв «Осіннього заціпеніння (Стрічання мертвих)», а точніше, до тієї частини їхньої біографії, яку творці літературних доль зазвичай воліють замовчувати, бо кому цікаво, що трапилося з героями після того, як письменники їх використали, написавши про них оповідь? Бо зазвичай далі починається проза дорослого життя – нудна й нікому не цікава, така, яка може пригасити навіть найяскравіші вогники дитячих мрій. Та сама проза дорослого життя, про яку в дитинстві зневажливо кажуть «я таким ніколи не буду», але потім все одно стають, бо такі закони життя, бо свої дитячі мрії варто пильнувати і берегти, оскільки це, виявляється, скарб, який також можуть украсти.

Власне, з такою ситуацією і стикаються наші герої, яким доросле життя, за великим рахунком, не принесло нічого хорошого, крім клопотів і розчарувань. А отже, настав час розібратися, де та причина, що призвела до всього цього, де той неправильний поворот на їхніх життєвих стежках, хто, врешті-решт, і навіщо поцупив їхні мрії з того особливого поля, де наприкінці літа дозріває небачений і найцінніший в житті врожай.

Доросле життя виявилося геть не таким, яким вони його собі колись уявляли. Щойно залишилися позаду барвисті дитячі роки, як це доросле життя взялося за них по-справжньому – вчепилося мертвою хваткою меланхолійного бульдога, поволі пережовуючи рештки їхніх наївних дитячих мрій.

Але річ не лише в них та їхніх особистих розчаруваннях: здається, те невблаганне доросле життя вчепилося в саму реальність, пришвидшуючи її розпад з кожним новим прожитим днем, місяцем і роком. Це відчувається скрізь і у всьому, тепер навіть хліб псується вже наступного дня, не кажучи вже про все інше, бо псується геть усе.

Це сталося у минулому, в роки їхнього дитинства – саме там криється причина хвороби цієї неправильної, підміненої реальності, яка ніколи не мала статися, але в якій, зрештою, вони тепер живуть. Не всі це усвідомлюють, насправді – майже ніхто. Лише колишній хлопчик з блідим обличчям, а тепер дорослий і втомлений життям чоловік, все частіше занепокоєно звіряє власні спогади з тим, що бачить довкола, і все більше непокоїться через відчуття повсюдної неправильності й непевних здогадів про те, що колись давно хтось украв їхнє майбутнє і підступно його підмінив дешевою підробкою.

Скоро Літнє сонцестояння – єдиний день у році, коли, тримаючись за тонкі линви спогадів, можна повернутись у минуле, розібратися, що насправді тоді трапилося, і спробувати все виправити. Тож настав час рушати на далекі заміські поля, де під палаючим оком літа дозріває особливий врожай, ладнати там Сонячний годинник, кропити кров’ю його циферблат і повертатись у ті часи, де все тільки починалося.