Ті, що вірили

Чикаґо 1980-х. Париж 2010-х. Життя, сповнені любові й тривог. Знахідки і втрати, надії й розчарування. І віра в майбутнє, що їх живила.

Коли когось не стає і ти лишаєшся єдиним хранителем пам’яті про цю людину, то просто забути її — це рівноцінно вбивству, хіба ні?

У 1985 році Єль Тішман мав зробити справжній переворот у світі мистецтва, посприявши передачі в дар його галереї унікальної колекції картин 1920-х років. Однак ріст його кар’єри збігається в часі з чорними жнивами епідемії СНІДу, що вирує довкруж. Знайомі помирають один за одним, і після похорону його друга Ніко вірус підбирається дедалі ближче до самого Єля. Врешті поруч із ним лишається тільки молодша сестра Ніко, Фіона.

Тридцять років по тому Фіона приїжджає в Париж на пошуки зниклої доньки. Зупинившись у старого друга, відомого фотографа, який свого часу документував викликану СНІДом кризу в Чикаґо, вона врешті має змогу повною мірою осягнути, скількома проявами ця страшна хвороба отруювала їй життя. Дві пов’язані між собою історії проведуть нас через трагедію вісімдесятих в хаос сучасного світу, розповідаючи, як Єль і Фіона намагалися знайти світло посеред пітьми.