Каменярі

Іван Франко (1856-1916) – український письменник, науковець, журналіст і політичний діяч, який очолював інтелектуальний рух наприкінці ХІХ століття. Він писав драми, ліричні вірші, оповідання, есе та дитячі вірші, але його романи, що описують сучасне йому галицьке суспільство, та довгі оповідні поеми є вершиною його літературних досягнень. Франко почав писати вірші та п'єси у ранньому віці. У 1875 році він вступив до університету в Лемберзі (пізніше Львівський державний університет імені Івана Франка), де став соціалістом і дописував до політичних і літературних журналів та популістських газет.

Активна політична діяльність та періодичні ув'язнення перервали його навчання, яке він згодом завершив у Віденському університеті. В останні роки життя став критично ставитися до марксистського соціалізму і підтримував український націоналізм. Літературна кар'єра Франка характеризувалася поступовим переходом від романтизму до реалізму. Він написав понад 40 довгих поем, кілька поетичних збірок та близько 100 прозових творів, серед яких найбільш відомі романи «Борислав сміється» (1882), «Захар Беркут» (1883) та «Перехресні стежки» (1900).