Мій Шульц

Бруно Шульц — письменник і художник єврейського походження, який усе своє життя мешкав у галицькому Дрогобичі, а твори писав польською мовою. Він встиг створити лише дві збірки оповідань — "Цинамонові крамниці" та "Санаторій під клепсидрою", а імовірний рукопис його останнього роману "Месія" або зник, або лежить в архівах КДБ. Його тексти магічні й майже завжди автобіографічні: це і спогади, і потік свідомості, і філософсько-екзистенційне осмислення. У своїх творах, зокрема і малярських, він обезсмертив не лише власний, а й міський світ рідного Дрогобича. Літературні критики ставлять книжки Бруно Шульца на один рівень із творами Марселя Пруста та Франца Кафки. У віці 50 років Бруно Шульца застрелив гестапівець, коли митець ішов до крамниці.

У своїй книжці про генія минулого століття Шульца письменник і військовослужбовець Сергій Жадан проводить паралелі із сьогоденням: «Нині, коли ми свідчимо винищення наших міст, бомбардування шкіл, бібліотек, музеїв, театрів, книгарень, коли фізично руйнується й випалюється те, що становить не просто матеріальну цінність, а є для нас цінністю позачасовою, багато історій із ХХ століття — раптово і на превеликий жаль — набули зовсім іншої ваги та звучання. Зокрема, історія Бруно Шульца — письменника, якого просто збило хвилею хаосу та зла, нещадною хвилею винищення. Історія про те, що смерті не слід давати шансу, що зі злом не варто загравати, що в будь-якому разі нашою необхідністю та обов’язком є відстоювання нашого права на життя, себто нашого права на свободу. Чи говорив про це сам Шульц? Здається, ні. Але нагадує він, як на мене, саме про це: там, де людина не здатна захистити себе сама, там, де вона не здатна захистити своїх близьких, вона все ж має право розраховувати на захист від інших, на підтримку, на порятунок».