Надія і демон самотності

Надія Кушко, як багато творчих, вразливих натур, мала загострене сприйняття дійсності, надавала перевагу самотності, її виснажували болісні біофізіологічні та психічні стани. Вона ніби балансувала на межі світів. Окремі її образи позначені наближеним до дитячого сприйняттям - самотня і трохи налякана дитина, яка насторожено і недовірливо ставиться до реальності, хоче заховатися в ірреальному, казковому, але і воно її ще трохи лякає своєю недозбагненністю. Звідси очудненість її поезії, в якій помітна екзистенційна домінанта. Світовідчуття авторки трансформовано в своєрідні поетичні образи та мову.