Валізи

Це роман без слів про біженців.

Чи можна передати словами змішані почуття, тугу, біль, невимовний смуток, крики душі, волаючу несправедливість світу?

Бути вимушеним біженцем зі своєї країни це гірка доля. Можна вирішити залишитися на чужині та намагатися виживати. Можна робити все можливе, щоб повернутися. Можна спробувати побудувати нове життя, можна виживати серед собі подібних. Але в будь-якому разі біженець у глибині душі постійно почувається пасажиром, який притулився у кутку на незнайомому галасливому вокзалі. Поруч із ним валіза, в якій зібрані найдорожчі та необхідні для душі речі, нагадування про минуле життя. І ніби чекаєш на поїзд. Але зовсім не знаєш, коли він прийде, це від тебе не залежить. Не знаєш, в який бік вирушить цей міфічний поїзд, і чи поїде. Втім, ні. Ти можеш пришвидшити прибуття твого поїзда. Ти можеш щодня робити все можливе і навіть неможливе, щоб твій поїзд обов'язково привіз тебе до рідного дому. Туди, де на тебе чекають рідні люди.