Вінницький ґродський суд. Поточна актова книга за 1768 рік. Подокументний опис

Науковий бестселлер. Третє видання. Третє видання. В книзі публікуються подокументні описи поточної актової книги Вінницького ґродського суду за 1768 р. Містить інформацію про Коліївщину, соціально-економічну та політичну історію Правобережної України і зокрема Брацлавського воєводства, яке займало територію сучасних Вінницької та, частково, Черкаської, Кіровоградської, Одеської, Миколаївської областей України.

Вінницький ґродський суд (він же ґродський суд Брацлавського воєводства) утворено 1566 р. Початково він був кримінальним судом, якому підлягали справи про злочини шляхти і селян, а також ті, в яких вони фігурували з представниками інших станів. В 18 столітті ґродський суд фактично виконував функції як кримінального, так і цивільного суду. Окрім цього до актових книг ґродського суду вписувались декрети, ухвали і рішення підкоморського суду (який не вів окремих актових книг).

За своїм статусом ґродський суд був третім після підкоморського (межового) та земського (цивільного) судів. В 18 столітті він очолювався вінницьким старостою, до складу суду входили також підстароста (заступник) та суддя і писар. На відміну від підкоморського та земського судів, склад яких обирався шляхтою на сеймику, урядники ґродського суду призначались від імені короля. З огляду на незначну кількість шляхти у Брацлавському воєводстві, для усіх трьох повітів (Брацлавського, Вінницького і Звенигородського) було створено лише по одному ґродському, земському і підкоморському суду. Від 1566 р. суди перебували в Брацлаві, а з перенесенням у 1598 р. адміністративного центру воєводства до Вінниці, сюди ж перебралися й шляхетські суди. Після вибуху козацького повстання Хмельницького та подальших пов’язаних з цим подій шляхетські суди Брацлавського воєводства припинили свою діяльність й відновили її лише через півстоліття в 1700 р.

За часи козацьких повстань 16 ст., Хмельниччини ітп загинула більша частина актових книг судів Брацлавського воєводства 16-17 ст. Книгам за 18 століття пощастило більше, вони пережили буремні часи розпаду Речі Посполитої та, переважно, збереглись до наших днів.