Історія облоги Лісабона

Жузе Сарамаґу, португальський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури 1998 року. Народився 16 листопада 1922 року в Португалії, в селі Азіньяґа в селянській родині. У 1924 році сімʼя переїхала у Лісабон. Батьки не мали можливості забезпечувати Сарамаґу, тому він покинув освіту після середньої школи, отримав професію автослюсаря в училищі й до 1944 року працював в автосалоні. Щоб поповнювати знання та смак в літературі, він відвідував публічні бібліотеки Лісабону. У 1944 році Жузе Сарамаґу одружився з португальською художницею Ідою Рейс (вони розлучилися у 1970 році), працював держслужбовцем у службі соціального захисту, викладачем в технічному училищі, адміністратором в металургійній компанії. Свій перший роман «Вікно», який початково називався «Грішна земля», видав у 1947 році. У 1940-х почав ще кілька романів, але зрозумів, що «ще не має нічого вартого, щоб сказати», тому припинив літературну діяльність, що протривало 19 років. З кінця 1950-их до 1971 року працював відповідальним за виробництво у видавництві Estudias Cor. З 1955 до 1981 року перекладав португальською Колетт, Лаґервіста, де Мопассана, Толстого, Бонарда, Гегеля, Байєра та інших авторів. У 1967-1968 роках займався літературною критикою. У 1969 році вступив в Португальську комуністичну партію. В літературу Сарамаґу повернувся поетичними збірками «Можливі вірші» (1966), «Можливо це радість» (1970) збірками статей «Цей світ та інший» (1971), «Багаж мандрівника» (1973). В 1971 працював координатором частини культурної критики та редактором у газеті Diario de Lisboa. В 1974 видав роман повʼязаний з роботою в газеті «Думки DL». В 1975 працював заступником головного редактора ранкової газети Diario de Noticias. Після Революції Гвоздик 1974 року та виборів до парламенту 1975 року, де більшість здобули члени соціалістичної та комуністичної партій, в результаті завершення революційних процесів у державі Сарамаґу звільнили з газети. Після цього він присвятив себе літературі. У 1976 році на деякий час переїхав у село Лавре провінції Алентехо, щоб записати матеріали для роману «Ті, що піднялися із землі» (1981). За той час видав роман «Підручник із живопису та каліграфії» і в 1979 році дебютував в драматургії пʼєсою «Що мені робити з цією книгою». Популярність у Європі Сарамаґу здобув після публікації роману «Пам'ятник монастирю» в 1982 році. У 1991 році вийшов роман «Євангеліє від Ісуса», який викликав критику католицької церкви, і Жузе Сарамаґу заборонили висувати на літературні премії Португалії. Це стало причиною того, що Жузе Сарамагу емігрував із Португалії разом із своєю дружиною Пілар Дель Рьйо і оселився на острові Лансароте на Канарах, де проживав до смерті. У 1998 році отримав Нобелівську премію з літератури «за романи-притчі, сповнені уяви, співчуття та іронії, що допомагають нам збагнути невловиму реальність.». Інші романи автора: «Рік смерті Рікардо Реїса» (1984), «Камʼяний пліт» (1986), «Сліпота» (1995), «Двійник» (2002), «Прозріння» (2004), «Каїн» (2009), «Мандрівка слона» (2008). Помер 18 червня 2010 року.