Сковорода. Коло щасливих людей

Сергій Жадан – український поет, прозаїк, есеїст та перекладач. Фронтмен рок-гурту «Жадан і Собаки», громадський діяч та волонтер. Опублікував понад два десятки книжок, серед яких є поетичні збірки, збірки оповідань та романи.

У 2014 році отримав нагороду «Книга десятиліття» від Української служби BBC за роман «Ворошиловград», а також став лауреатом премії «Книга року Української служби BBC» у 2006 та 2010 роках. Лауреат премії імені Губерта Бурди для молодих поетів (Австрія, 2006), літературної премії імені Яна Міхальського (Швейцарія, 2014) та Центральноєвропейської літературної премії «Ангелус» (Польща, 2015). 

Переклади його творів з'являлися у PEN Atlas, Eleven Eleven, Mad Hatters Review, Absinthe, International Poetry Review, а також в антологіях New European Poets (2008) та Best European Fiction (2010). Збірку перекладів англійською мовою вибраних поезій Сергія Жадана «Те, чим ми живемо, те, заради чого вмираємо» (What We Live For, What We Die For) відзначили премією Американської Асоціації новочасних мов, а The New York Times Book Review вніс видання до списку рекомендованих книжок 2019 року.

Тарас Лютий — професор кафедри філософії та релігієзнавства НаУКМА і старший науковий співробітник відділу філософської антропології Інституту філософії імені Григорія Сковороди. Куратор програми перекладів класики інтелектуальної думки «Філософія». Розробник і викладач декількох філософських курсів у «Культурний Проект».

Григорій Сковорода – український філософ, поет, педагог і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і наступні покоління. Походив з козацького роду. У різні періоди свого життя він навчався у знаменитій Києво-Могилянській академії, але так і не закінчив богословську освіту. У 1745-1750 роках жив у Токаї, Угорщина, де був музичним керівником російської місії. Після повернення до Києва викладав поетику в Переяславі. Більшу частину 1753-1759 років працював репетитором у сина поміщика Степана Томари. Після цього протягом десяти років викладав поетику, синтаксис, грецьку мову та етику в Харківському колегіумі, але залишив цю посаду після особистих нападок на його вчення.

Переживши духовну кризу, він вирішив повністю присвятити своє життя Богові і жити в убогості. До кінця своїх днів він жив життям мандрівного релігійного відлюдника, подорожуючи лише з Біблією в рюкзаку і небагатьма іншими мирськими речами. Він зупинявся у різних друзів, часто даючи уроки в обмін на їжу і нічліг. За три дні до смерті, в 1794 році, він почав копати собі могилу і попросив, щоб на його надгробку була викарбувана наступна епітафія: "Світ намагався зловити мене, але так і не зміг", маючи на увазі, що матеріальні аспекти земного життя так і не змогли спокусити його.